Вода бердичівська, це надовго. Бо ні одна депутатська, моніторингова, громадська комісії не замінять 50 км труб водопроводу, але труб нема. Тож, коли нема труб, є моніторинг додержання соціальних та економічних прав бердичівлян на чисту воду.
Так 3 жовтня 2024 року Бердичівська міська територіальна громада стала об’єктом уваги Департаменту моніторингу додержання соціальних та економічних прав Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Спільно з регіональними представниками Житомирської області моніторингова група вирушила на пошуки чистої та доступної води для жителів міста. І, скажемо так, це було майже так само успішно, як шукати оазу в пустелі. Вода є, а якості нема.
Після ретельного огляду місцевих водних ресурсів стало зрозуміло, що Бердичів потребує допомоги: питна вода є, але краще її не пити. Місцеві жителі, ймовірно, вважають водопровідну воду відмінним матеріалом для інсталяцій у стилі модерн, але аж ніяк не для приготування їжі. Замість цього, вони купують воду в спеціальних автоматах, розміщених по місту.
Попри цей маленький конфуз із якістю води, місцева влада вимушена розмірковувати про підвищення тарифів на водопостачання і водовідведення. Такий проєкт рішення вже навіть опублікований на сайті міської ради.
Моніторингова група, натхненна цими відкриттями, пообіцяла скласти звіт із рекомендаціями для Бердичівської міської ради. А ми всі можемо чекати, що цей звіт з’явиться на сайті разом із черговим проєктом підвищення тарифів. Ну а поки що жителі Бердичева можуть готуватися до нових «покращень» — адже якщо тарифи ростуть, то, можливо, зросте і кількість автоматів для продажу води.
Дякуємо хлопці за моніторинг!
