Від редактора. Дууууже цікавий вирок суду. Якщо водій затриманий поліцією у стані сп’яніння визнає свою вину, відмовляється їхати у медичний заклад для встановлення стану сп’яніння і поліцейський на місті затримання не зміг встановити стан сп’яніння за допомогою технічних засобів, п’яний водій… не винен!
11 листопада 2016 року о 16 годині 10 хвилин по вул. Короленка в смт. Брусилів ОСОБА_1 керував мопедом “Карпати” з ознаками алкогольного сп’яніння, а саме, різкий запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження медичного огляду на стан вживання алкоголю відмовився в присутності свідків.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані поліцейським як правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України.
Надаючи пояснення у судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що він дійсно вживав пиво перед тим, як їхати з роботи до дому на мопеді. Був зупинений поліцейським та не заперечував своєї вини у керуванні транспортним засобом після вживання пива. На пропозицію поліцейського проїхати до лікарні для медичного огляду відмовився, оскільки правопорушення визнав. Свідки при цьому були відсутні, було лише троє працівників поліції. Пройти огляд на стан сп’яніння з використанням технічних засобів поліцейський не пропонував.
Допитаний в судовому засіданні поліцейський ОСОБА_2 пояснив, що він дійсно складав протокол та інші матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1, який керував мопедом з ознаками алкогольного сп’яніння. Він не пропонував ОСОБА_1 здійснити процедуру огляду на стан сп’яніння на місці зупинки із застосуванням технічних пристроїв, оскільки таких технічних пристроїв він при собі не мав, позаяк у Брусилівському відділенні поліції такими пристроями поліцейські не забезпечуються. Тому він запропонував ОСОБА_1 одразу пройти огляд у лікарні. При цьому був присутній один свідок, дані якого вказані у протоколі про адміністративне правопорушення. Коли ОСОБА_1 відмовився від огляду в лікарні, ним було складено протокол про адміністративне правопорушення.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що не зважаючи на визнання ОСОБА_1 своєї провини у вчиненні адміністративного правопорушення, будь-які допустимі та належні докази вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України відсутні.
Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02),«Малофєєва проти Росії»(рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії»(заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, суд, виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція).
Виходячи з формулювання фабули правопорушення, ОСОБА_1 обвинувачується у відмові від проходження медичного огляду на стан спяніння.
Він визнав свою провину, проте визнання провини для суду не є визначальним доказом наявності складу адміністративного правопорушення.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок проведення огляду водіїв на стан сп’яніння регламентований Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України від 09.11.2015 року №1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року за №1413/27858 (далі Інструкція)
Відповідно до пункту 6 Розділу І Інструкції, огляд на стан сп’яніння проводиться:
-поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби);
-лікарем закладу охорони здоров’я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
При цьому, згідно пункту 7 Інструкції, огляд в закладі охорони здоров’я проводиться лише в разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан спяніння на місці зупинки транспортного засобу, або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським. Суд вважає, що вказана норма дозволяє оптимізувати час на проведення огляду водіїв та убезпечує добросовісних водіїв від зловживань з боку працівників правоохоронного органу.
Таким чином, вимога поліцейського про проведення огляду на стан сп’яніння одразу в медичній установі, без пропозиції проведення такого огляду на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціальних технічних засобів, є порушенням Інструкції.
Отже, якщо під «медичним оглядом» у протоколі про адміністративне правопорушення малося на увазі відмова від огляду лікарем, то такі дії взагалі не утворюють складу адміністративного правопорушення, оскільки в разі дотримання встановленої процедур, проведенню огляду в медичній установі передує або позитивний результат огляду із застосуванням технічних засобів на місці зупинки, або відмова від саме такого огляду.
Крім того, навіть процедура огляду поліцейським із застосуванням технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу, згідно п.6 Розділу ІІ Інструкції передбачає обовязкову наявність двох свідків. Процедура огляду починається з пропозиції пройти огляд. Таким чином, під час пропозиції пройти огляд, як частини загальної процедури, мають бути присутні двоє свідків. Згідно ж протоколу про адміністративне порушення та показанням працівника поліції, свідок був лише один. Опитаний водій ОСОБА_1 взагалі вказав, що свідки працівником поліції не залучались.
У відповідності до вимог ст. 251 КпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Жодного з таких доказів щодо відмови ОСОБА_1 від огляду на стан спьяніння у встановленому порядку не надано.
Окрім вищевказаного, суду також не надано належних і допустимих доказів перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного спяніння під час керування транспортним засобом.
Визнання ним вини обмежується визнанням факту вживання пива перед кермуванням. Водночас, відповідальність, передбачена ч.1ст.130 КпАП України стосується не факту вживання алкоголю, а перебування, у звязку з цим, у стані спяніння. Належним та допустимим доказом цього, встановленим законом є або результати застосування спеціальних технічних засобів, або акт огляду в медичній установі.
Отже, суду не надано належних і допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КпАП України.
Пунктом 1 частини 1 статті 247 КпАП України передбачено, що провадження у справі підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.
Ґрунтуючись на вищевикладених обставинах, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1, до адміністративної відповідальності у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
