40 років МПК ім. Шабельника: історія відкриття 1986 та сьогодення
15 лютого минає рівно 40 років від дня, коли місто отримало один із найвеличніших подарунків — Міський палац культури імені Олексія Шабельника. З нагоди ювілею ми поспілкувалися з директоркою закладу Валентиною Євгенівною Бабич, яка розповіла про легендарне відкриття 1986 року, тернистий шлях закладу через десятиліття та його потужну роль у сучасному патріотичному й мистецькому житті Бердичева.
Журналіст: Валентино Євгенівно, щирі вітання з 40-річчям! 15 лютого 1986 року — це дата, яка назавжди вписана в історію нашого міста. Розкажіть детальніше про той історичний день.
Валентина Бабич: Це був день неймовірного піднесення й гордості для всіх бердичівлян! Будівництво розпочалося ще в 1977 році — 24 грудня того ж року на майданчику заклали пам’ятну плиту з присвятним написом. Довгий час це був справжній довгобуд: бракувало матеріалів, коштів, споруду навіть консервували. Але воля й наполегливість генерального директора машинобудівного заводу «Прогрес» Олексія Андрійовича Шабельника, Почесного громадянина Бердичева, дозволили довести справу до кінця. Палац культури і техніки заводу «Прогрес» будували всім заводським колективом — монтажники під керівництвом В.О. Хмельницького, слюсарі, облицювальники, електрики, кращі бригади М.І. Власюка, В.П. Антонюка та багатьох інших героїв праці.
Урочистості 15 лютого 1986 року пройшли з величезним розмахом: спочатку був комуністичний суботник на честь XXVII з’їзду КПРС, потім мітинг перед головним входом. Мітинг відкрив секретар парткому заводу А.Г. Ярмолюк. Виступали перший секретар міськкому П.П. Поліщук, делегат з’їзду Т.П. Грецька, директор О.А. Шабельник, штукатур Г.М. Виговська (депутат міськради) та навіть четвертокласниця Тетяна Шахова. Символічний ключ від палацу заводському колективу вручила саме Галина Михайлівна Виговська. Стрічку перед входом перерізали П.П. Поліщук та О.А. Шабельник.
Потім — грандіозний концерт у великому залі: народний академічний хор «Прогрес» під орудою Миколи Миронця, жіночий хор, духовий оркестр, циркова студія, дитячі ансамблі, танцювальні колективи… Навіть диктор Центрального телебачення СРСР Ігор Кирилов був у гостях! Це було справжнє свято праці, єдності та мистецтва — один із найкращих палаців культури того часу в усьому Радянському Союзі.
Журналіст: А що сталося далі з палацом після 1986 року?
Валентина Бабич: Наступні десять років (до липня 1996-го) це був справжній осередок культурного життя заводу «Прогрес». Але через складну економічну ситуацію на підприємстві палац передали міській громаді, реорганізували в міський Палац культури. У 2006 році йому присвоїли ім’я Олексія Андрійовича Шабельника — на знак вдячності за його внесок у розвиток міста й культури. З того часу ми стали серцем культурного, мистецького та соціального життя всієї Бердичівської громади, зберігаючи традиції й додаючи нові сенси.
Журналіст: Сьогодні палац — це справжній культурний хаб. Які ключові досягнення сьогодення?
Валентина Бабич: Ми пишаємося тим, що маємо 36 клубних формувань з майже 700 учасниками! 12 аматорських колективів носять звання «Народний» та «Зразковий» — і продовжують перемагати на всеукраїнських та міжнародних фестивалях. Щороку організовуємо понад 160 заходів: патріотичні концерти, благодійні акції, ярмарки, спортивні ініціативи, події для ментального здоров’я та здорового способу життя. Традиційно проводимо Молитовні сніданки, Дні європейської культури, залучаючи бердичівлян до духовних цінностей та міжнародного діалогу.
Особливо гріє душу молодь: хаб «Територія творчих людей», молодіжний відділ, проєкт «Живий звук» з благодійними музичними вечорами та зустрічами. Відеостудія реалізувала зворушливий проєкт «Жіночі історії. Від управління хаосом до миробудування» — це голоси сильних українок!
Журналіст: Театр теж не стоїть осторонь. Що нового в Музично-драматичному театрі на Європейській?
Валентина Бабич: Наш театр — гордість міста! Прем’єри народного аматорського театру «Психи», музичне ревю «One word. One music». Колективи гастролюють на всеукраїнських фестивалях, у містах-побратимах Польщі та Литви. Кожен виступ — це підтримка наших воїнів: зали завжди сповнені родин військовослужбовців. Культура сьогодні — це наша зброя, наша любов, наша віра в Перемогу!
Журналіст: Яке послання бердичівлянам з нагоди 40-річчя?
Валентина Бабич: Ми пройшли довгий шлях — від заводського палацу 1986 року до сучасного осередку, що поєднує професійне мистецтво, молодіжну енергію, соціальну відповідальність та міжнародну взаємодію. Дякую кожному учаснику, кожному глядачу, кожному, хто з нами! Разом ми непереможні. Слава Україні! Віримо в ЗСУ, любимо Бердичів і пишаємося нашою історією. Попереду — нові вершини й нові перемоги.
У матеріалі використані фото порталу Мій Бердичів
