Надзвичайний тато Олексій Романов: пожежний-рятувальник з Бердичева
У світі, де секунди вирішують долі, 32-річний Олексій Романов, старший пожежний-рятувальник 4-ї державної пожежно-рятувальної частини Бердичева (ГУ ДСНС у Житомирській області), живе двома паралельними реальностями. Перша — це постійна готовність до виклику: гучна сирена, запах диму, тріск розжареного металу та холоднокровні рішення, від яких залежить життя людей. Друга — тиха, тепла, домашня: повідомлення від доньки, дитячий сміх і миті, коли можна просто обійняти сина й нарешті видихнути.
Олексій не любить, коли його називають героєм. Для нього рятувальна справа — це професія, де головне не бравада, а знання, дисципліна та відповідальність. «Найстрашніше не полум’я, — ділиться він. — Найстрашніше усвідомлювати, що одна твоя помилка може коштувати комусь життя». Саме тому після кожної зміни він залишає всю напругу за дверима частини й повертається додому просто татом.
Знайомство з дружиною Вікторією відбулося без кіношних ефектів — у звичайній компанії друзів. Поки інші намагалися вразити, Олексій просто уважно слухав і говорив небагато, але влучно. «Саме ця стримана сила й притягнула мене, — згадує Вікторія. — Він завжди такий: без зайвих слів, але з надійним стрижнем».
Сьогодні в родині Романова двоє дітей. Донька Єлизавета уже в тому віці, коли добре розуміє, чим займається тато. Її дитяча фраза звучить щиро й глибоко: «Тато рятує людей, коли їм страшно. А коли страшно мені — він теж рятує». Ці слова для Олексія дорожчі за будь-які нагороди чи грамоти.
Молодший син Олександр ще малюк, але вже має свій особливий ритуал: засинає виклюно на татових руках, коли той після доби тихо заходить у квартиру. Навіть якщо втома звалює з ніг, Олексій не поспішає лягати спати. «На службі ти завжди в броні, тримаєш емоції під контролем. А вдома можна дозволити собі бути просто людиною, просто татом. І це — найцінніше, що в мене є», — каже він з теплотою в голосі.
Його буденність виглядає просто: ранковий підйом, кава перед чергуванням, дзвінок «тривоги», що може змінити все за мить, виснажливі виїзди, а потім — повернення до дому в Бердичеві, де на порозі чекають маленькі обійми. Саме в цій здатності завжди повертатися — до дружини, до дітей, до мирного життя — і криється, мабуть, найвищий подвиг Олексія Романова.
Поки десь далеко лунають сирени, у бердичівській оселі Романова панує спокій. Бо там, де закінчується зміна в ДСНС , починається найголовніша й найважливіша служба — батька й чоловіка.
