Війна – це страшне і важке слово. Будь-хто може пояснити його значення, але тільки той, хто бачив на власні очі війну і її наслідки, зможе сказати, що ж таке справжня війна. Вона приносить не лише сльози і похорони, війна – це коли в тобі щось надламується…
Ось знову Бердичів запалив вогонь скорботи.
Воїн-десантник та воїн-розвідник воювали за незалежність та єдність України. І в Бердичеві їхні шляхи перетнулися.
1 лютого Бердичів попрощався із військовими службовцями Олександром Пителем та Олександром Венгером, які загинули, виконуючи службові обов’язки на сході України. Не одна тисяча бердичівлян зібралася у 30-му військовому гарнізоні будинку офіцерів. Всі небайдужі люди зібралися разом, щоб провести бердичівських героїв у останню путь.
Олександр Венгер, 1969-го року народження, був старшиною у 54-му розвідбатальйоні в Новограді-Волинському, родом із Бердичева. Навчався у 10-ій школі та в ПТУ № 4. За радянських часів служив у Вірменії та Азербайджані. Женя і Вадим – два сини героя. Також залишилася у чоловіка дружина Лариса, мама Ніна, та онуки Кирило і Поліна. Не судилося Олександру побачити своїх рідних знову: у Артемівському районі, неподалік від Дебальцево, військовослужбовець загинув 25-го січня від кулі снайпера.
Олександр Питель, 83-го року народження, родом із c. Хмелище Бердичівського району. Служив у 90-му батальйоні 81-ої бригади рядовим. У Олександра залишилася дружина Юлія, яка чекає на дитину. Це вже не перше горе, яке прийшло у цю родину: мати військового Людмила ховає вже другого сина, перший загинув через хворобу. Загинув Олександр Питель 20-го січня у районі Донецького аеропорту.
Міська влада надала сім’ям обох загиблих грошову допомогу, у сумі 50 тисяч гривень кожній.
«Воїни-артилеристи розділяють ту біль втрати наших побратимів, героїв. І ми не ховаємо їх приховано. Ми говоримо про них як про героїв, не так як російська нечисть, що топче нашу землю і вбиває наших хлопців. З початку війни воїни-артилеристи 26 бригади знищували цих нелюдей і продовжуватимуть це робити до тих пір, доки остання нелюдь не покине нашу землю», – каже Андрій Маліновський, командир 26 бригади.
По завершенні церемонії о 12.00 Коридор Пошани зібрав сотні людей, з прапорами та квітами бердичівляни провели героїв у останню путь вулицями Братів Міхеєвих, Котовського, Вінницькою, Житомирською.
Церемонія поховання Олександра Венгера відбувалася у Гришківцях. Олександра Пителя ж поховали у селі Хмелищі, Бердичівського району.
Війна – це безглуздя. Невідомо, скільки ще болю та сліз нам необхідно пережити, з скількома героями попрощатися. Ніхто не дає відповіді-коли ж нарешті настане кінець, так як і ніхто не уявляв, що доведеться побачити війну на власні очі, у мирний час, у 21 столітті.
У кожного солдата буває перший бій та останній. Свої останні бої два Олександри вже здійснили.
Вічна пам’ять загиблим героям!
Герої не вмирають!
Олена СОНЯЧНА
