От і мені стало це цікаво. Про благодійні скриньки, їхні плюси та мінуси, «Бердичів Діловий» уже повідомляв, але від того ні скриньок, ні так званих волонтерів менше не стало.
Молоді люди з благодійними скриньками, що збирають кошти на благочинність не можуть бути непоміченими. У нашому Бердичеві їх доволі багато, і вони в буквальному сенсі не дають тобі проходу.
Зазвичай ці волонтери посміхаються, тримають перед собою прозорі коробки, просять перехожих кинути декілька гривень на допомогу військовим чи на лікування дитини.
На благодійній коробці – світлина того, хто потребує допомоги, сумний діагноз, назва благодійного фонду, яка в більшості випадків не запам’ятовується.
Я вже обіцяла собі, що ніколи не кидатиму гроші у ці скриньки, бо не знаю, куди насправді ці гроші відправляються, хоча певні здогадки є.
Але волонтери постійно не залишають у спокої, а їхні слова: «Пожертвуйте гроші на операцію, врятуйте життя 13-річній дитині» роблять свою справу, – викликають жалість, якби там не було.
Українці – це дуже співчутлива нація, ми легко віддаємо свої гроші до таких скринь, навіть не замислюючись і не дивлячись – куди його пожертви підуть.
Деякі збори пожертв такі, як на будівництво церкви, можуть тривати роками – і не важливо, добудували храм чи ні. Абсолютно байдужі до таких активістів працівники правоохоронних органів: ніхто документи не перевіряє.
От сьогодні, йдучи на роботу через міський ринок? підійшло до мене 2-є хлопців. Хлопчик Ярослав, якому вони збирали на операцію, за їхніми словами, зараз у важкому стані. Та і назва фонду «Наше добре серце», чи щось на кшталт цього, одразу ж викликала співчуття.
Я вирішила поговорити з ними, сказала, що я журналістка місцевого видання, і ми б з задоволенням написали статтю про волонтерів, які збирають гроші на лікування дітям, бо тема ця актуальна і важлива. Однак не захотіли волонтери зі мною розмовляти, сказавши, що ще дуже багато справ треба сьогодні зробити, на балачки немає часу. Коли ж я попросила номер телефону, розповісти про фонд, або хоча б дати мені якісь контакти фонду, щоб зв’язатись потім, хлопці поступили просто як справжні чоловіки: накивали п’ятами… А один з них був навіть симпатичним!
Пробивши в Інтернеті назву благодійного фонду, я вияснила, що такий дійсно існує, але де гарантія, що молоді юнаки були саме з нього? Та й кому ж вони гроші збирали?
Після сьогоднішнього випадку я вирішила остаточно для себе, що більше не буду кидати гроші в подібні скриньки: ні для кого. Не тому, що я безсердечна, чи не вмію співчувати, а тому, що я не хочу, щоб шахраї отримували мої кошти. Так, звичайно, не можна всіх «рівняти під одну лінійку», бо є й справді небайдужі люди, які дійсно допомагають, але коли ти кидаєш гроші до такої скриньки- ти не знаєш, хто перед тобою – шахрай, чи людина з добрим серцем.
На щастя, зараз є безліч можливостей допомогти: наприклад, банківські рахунки, чи СМС благодійність.
Теж немає сто відсоткової гарантії безпеки, але все ж надійніше, погодьтеся. Оскільки за рахунками, все таки, можна прослідкувати.
То чому ж все таки, хлопці втекли? Я думаю, відповідь відома: сказати просто було нічого про свої благодійні справи.
Олена СОНЯЧНА
