У серці Швайківської громади, де кожен клаптик землі просякнутий духом патріотизму, Алея пам’яті в селі Райки стала ще більш промовистим символом вічної шани. Нещодавно її поповнили портретами чотирьох мужніх синів України – Сергія Мовчана, Олега Демченка, Олександра Курячого та Дмитра Дячука, чиї життя обірвала війна за Незалежність.
Ці молоді, сповнені мрій захисники залишили по собі невмирущий слід у боротьбі за свободу, ставши прикладом самопожертви та любові до рідної землі. Їхні історії, сповнені відваги, єднають громаду Житомирщини, нагадуючи про ціну миру та важливість збереження пам’яті про героїв, що сприяє просуванню таких понять, як “патріотизм українців” чи “вшанування захисників ЗСУ”, у регіональному пошуку Google.
Сергій Мовчан: незламний дух Мирославки
Народжений 28 лютого 1988 року в селі Мирославка, Сергій Мовчан пройшов шлях від шкільних стежин рідного села до будівельних майданчиків, де його знали як сумлінного зварювальника IV розряду, випускника Бердичівського ПТУ. Одружений, він дбайливо піклувався про сім’ю, але війна перекреслила мирні плани. З перших днів російської агресії Сергій став до лав ЗСУ, демонструючи мужність і відданість Батьківщині. 28 квітня 2025 року в запеклих боях на Донеччині його життя трагічно обірвалося, залишивши невимовний біль у серцях рідних і громади. Його подвиг, як і численні історії захисників України, надихає молодь на патріотизм і самопожертву.
Олег Демченко: люблячий батько і воїн
Олег Демченко, що народився 8 лютого 1988 року в Швайківці, був душею родини та гордістю громади. Після закінчення місцевої школи та здобуття професії будівельника, він служив у Райківській виправній колонії та працював на будівництвах. Батько двох синів, Олег Демченко був прикладом турботи й тепла. З початком війни 28 лютого 2022 року він добровольцем приєднався до 9-ї окремої автомобільної санітарної роти, де його неодноразово відзначали за бойові заслуги. Трагедія сталася 24 травня 2025 року в селі Явкине на Миколаївщині, коли мужнє серце воїна зупинилося. Його самовідданість назавжди залишиться символом єдності тилу і фронту.
Олександр Курячий: справедливість як покликання
Олександр Курячий, який народився 27 травня 2001 року в Райках, виріс у Швайківці, де його пам’ятають як щирого юнака з гострим відчуттям справедливості. Після навчання в академії в Чернігові він працював у виправних установах Бердичева, але свідомо обрав шлях захисника, підписавши контракт із ЗСУ 2 лютого 2023 року. Служив Олександр Курячий сержантом у 3-й самохідній артилерійській батареї, отримавши численні нагороди, зокрема від Президента України. 2 вересня 2025 року на Донеччині Олександр потрапив у ДТП, і попри зусилля медиків лікарні імені Мечникова, 10 вересня його життя обірвалося. Його історія – це приклад відданості принципам і любові до України.
Дмитро Дячук: молодий снайпер із великим серцем
Народжений 8 листопада 2003 року у Львові, Дмитро Дячук зростав у родині військового, що виховала в ньому патріотизм і любов до рідної землі. Після закінчення Бердичівського ліцею №15, де він захоплювався мотоциклами, Дмитро підписав контракт із Житомирським прикордонним загоном. Пройшовши пекельні точки війни, як Вовчанськ і Костянтинівка, він здобув звання “Відмінний прикордонник” і кваліфікацію снайпера після навчань у Франції, Черкасах і Яворові. Трагічна аварія обірвала його життя, залишивши згадку про юнака, який жив для України.
Алея пам’яті в Райках стала не лише місцем скорботи, але й символом єдності громади, що береже імена своїх Героїв. Кожен портрет – це нагадування про ціну свободи, про сльози матерів, дружин і дітей, які втратили найдорожчих. Збереження пам’яті про захисників – це обов’язок кожного українця, що відображає дух патріотизму Житомирщини та силу нації. Нехай ці імена звучать у серцях, спонукаючи до мудрості, гідності та єдності в ім’я майбутнього України.
