Близько 50 добровольців по черзі відправлялися в непідконтрольні Україні райони Донбасу, де з ранку до вечора, в мороз і спеку, під наглядом місцевих комбатантів шукали вбитих солдатів.
Знайдені тіла волонтери доставляли в морги. Там загиблих пізнавали і передавали родичам.
За рік волонтерська група “Чорний тюльпан”, створена Ярославом Жилкіним, вивезла з окупованих територій понад 600 тіл загиблих.
У середу ввечері, 15 липня, керівник місії “Чорний тюльпан” Ярослав Жилкін заявив, що волонтери припиняють свою роботу в зоні конфлікту.
Причина проста – закінчилися гроші.
Місія існувала 318 днів.
Учасники місії влізли в борги. Для того, щоб волонтери могли працювати, Жилкіну довелося продати дорогий наручний годинник, який залишився у нього з тих часів, коли він займався бізнесом.
Але зараз фінансова ситуація така, що навіть 40 тисяч гривень на ремонт автомобілів-холодильників вже взяти ніде.
Для підтримки місії потрібно 3 мільйони гривень на рік, не рахуючи витрат на покупку транспорту.
У масштабах держави — це невеликі гроші, але, тим не менш, знайти їх не можуть. Або не хочуть.
“Один заступник міністра оборони якось сказав: “Мені живих нічим годувати солдатів, а ти про мертвих говориш”. А що мертві вже не в рахунок?” – дивується керівник “Чорного тюльпана”.
Пошук загиблих солдатів – це функція держави, яку виконують виключно волонтери. Чиновники виправдовуються, що тілами повинні займатися правоохоронці, а українські закони на окупованих територіях не діють.
Учасникам місії влада не допомагає не тільки грошима. Всі протоколи по вилученню та евакуації тіл, опису особистих речей, фотографій, які можуть допомогти в пізнанні загиблих, не мають статусу офіційних документів.
Добровольцям з пошукових груп також не надали ніякого статусу. Для держави їх як би не існує.
У списках зниклих безвісти 1160 українців. З’ясовувати, хто з них потрапив у полон, а хто вбитий, повинен офіційний слідчий орган.
Зараз родичі зниклих без вести самостійно проводять розслідування.
Вони зв’язуються з представниками “ДНР” і “ЛНР”, їздять на пошуки своїх дітей і чоловіків в Росію, вимагають від мобільних операторів роздруківки з інформацією про те, коли зниклі в останній раз з’являлися в мережі. Але і тут глухий кут: для даних, зібраних родичами та волонтерами, немає єдиної бази, тобто в більшості випадків вся ця інформація ігнорується.
Ярослав Жилкін пояснює, що ДНК-експертизи, на які держава покладає надії, не можуть вирішити всієї проблеми.
Існують десятки заплутаних справ, у яких генетичний аналіз не може допомогти. Наприклад, деякі солдати були прийомними дітьми або втратили одного з батьків. У таких випадках процедура ДНК-впізнання безсила.
“Слідчу роботу як таку ніхто не веде. Ніхто в країні вам не може сказати, скільки безвісти зниклих”, – говорить керівник “Чорного тюльпана”.
Жилкін стверджує, що місія готова відновити роботу, як тільки з’являться мінімальні гроші і хоч якась реакція на проблему з боку держави.
Поки ж археологи, слюсарі і музейники відпрошуються з роботи, щоб відправитися на пошуки загиблих.
Дружини військових збирають гори непотрібних довідок, домагаючись допомоги для сімей.
А матері солдатів, на руках яких залишився тільки військовий жетон, змушені подавати в суди, щоб хоч хтось визнав, що їх синів вже немає в живих.
[ad id=’11152′]
