Мирослав Дочинець відвідав Бердичів

0
Мирослав Дочинець

Мирослав Дочинець у Бердичеві. Свого часу чи не головною причиною його приїзду до Бердичева став Оноре де Бальзак та його життя. Постать і творчість видатного француза захоплювала з головою. А разом із тим – думка, що Бальзак і Ганська могли перед Господом обіцяти любов, вірність і чесність одне одному лише в особливому місті, місті незвичайному.

Саме знайомлячись з Бальзаком, він дійшов висновку, що слово має неймовірну силу, здатну піднімати, заколисувати, підкидувати й змушувати завмирати. Зрозумівши це, вирішив, що далі житиме з книгою. «Щоби дійти до мети, треба, перш за все, йти», – вчив колись автор «Людської комедії», і він пішов. Відкриваючи для себе та тисяч інших силу, магію та зброю слова…

Про це повідомляє Бердичівська міська рада.

Друга зустріч «Золотого письменника України», автора «Найкращої книги України», філософа, журналіста, видавця Мирослава Дочинця з бердичівлянами відбулася у 2016-му – в дитячій бібліотеці під час творчої зустрічі. До кінця добігав ремонт у тодішній Центральній книгозбірні на Вінницькій, і вже пізно увечері директорка закладу Тетяна Кущук провела гостя оновленим простором, що мав ось-ось відкритися. Дочинець став першим, хто оцінив прийдешні зміни в колись одноманітній бібліотеці. А тамтешні працівниці з того часу називають його не інакше, як хрещеним батьком.

«Як давно то було… Вже зовсім інша епоха…», – промовив Майстер Слова у 2024-му, втретє завітавши до Бердичева, до нині вже Публічної бібліотеки громади. Епоха інша, інша локація, а людей на зустрічі – так само багато, як і 8 років тому. Мабуть, тому що ледь не кожне слово з уст Дочинця, як і майже кожен рядок в його численних творах, вартий того, аби пустити до себе в душу, посмакувати й залишити там назавжди.

Від Бальзака до Вернадського, через них – до написаного «сухим пером» «Мафтея», «Криничара» й «Дітей папороті», після яких – до Шевченка та Шевченкового друга, художника Івана Сошенка. А далі – думки на кшталт «Книга – не слово й не рядки. Книга – це тиша серця, до якої занурюєшся». За Дочинцем, книга в якийсь момент починає читати людину, відкриваючи в ній щось таке, що раніше було закрите. Книга – це розмова з собою, з Господом, відкриття себе і довіри до себе.

Мирослав Дочинець вважає, що всі ми є носіями історії, і він також є автором таких історій. Не про людей, як це може здатися, а про думки на кшталт: «Хто я?», «Що я?», «Куди йду?» і «До кого?».

І ось він приводить нас до мудреця і народного філософа Ворона, а також до сердечного приятеля Федорця. Перший учить бачити все живе навколо й радіти цьому, другий є взірцем простої, тихої радості та просвітленого смутку. Як ділиться Дочинець зі своїми читачами: «Сумна мудрість – це не мудрість, справжня мудрість – весела».

Така мудрість, зокрема, учить: коли в тебе кидають каміння, стань на нього – і ти опинишся вище за того, хто кинув. А якщо радять шукати себе, не слухай: себе не шукають – себе створюють.

Учасники зустрічі, ділячись враженнями, напівжартома-напівсерйозно зазначили: «У нас усе за Дочинцем, котрий розповів, як налаштувався на написання дитячої книги про Івашка-незнайка. Читати самого Мирослава – це справжня насолода для душі. І ця насолода не минає з роками, бо для нього письменництво – це не індустрія, а служіння та благодать».