“Війна для мене розпочалася у 2015” – історія колишнього розвідника, а нині волонтера з Житомирщини Назара Двірченка
Під час служби Назар зрозумів, що таке справжня чоловіча дружба, про це розповідає Суспільне Житомир.
[su_quote]”Це якось на внутрішньому стержні. Ти можеш людину знати дві-три години, побувати в якихось неприємностях і вже дружити з цією людиною багато років. Військова дружба. Слово є таке – побратимство”.[/su_quote]
[su_quote]”По нас працював літак, це було дуже неприємно. Ми ховались у підвалі. Дуже міцний підвал був, приліт був і недалеко від нас. І ви знаєте, це відчуття, коли ти чуєш, як летить снаряд і ти тоді мимоволі починаєш читати “Отче наш” і молитися. Це дуже страшно, але до цього звикаєш. Коли я зрозумів, що ми переможемо? Це коли почалась війна, і я побачив людину, якій під 80 років і вона зі своїм внуком носила пісок і робила барикади. І ще, коли був важкий бій: військовим було страшно, а ми побачили, що йде бабуся, яка несла їсти хлопцям. І тоді я зрозумів, що нас не перемогти”.[/su_quote]
“І в нього напевно був самий важкий день, коли він день не міг додзвонитися, так як там не було зв’язку. Переживав, що його документи поїхали з двохсотими і що зателефонують додому хворій мамі і скажуть, що він вмер”.
[su_quote]”Важко зрозуміти, що я вже нічого не можу зробити поки своїми силами, – каже Назар, – але я не зупиняюся. Ми зараз розробляємо лінію одягу для людей, які постраждали від війни, які втратили кінцівки”.[/su_quote]
[su_quote]”Чого ці хлопці захищають свою країну? Бо у нас самі гарні жінки в світі: українські дівчата, жінки, матері. Я дуже пишаюся. Завдяки вам ми воюємо, завдяки вам ми переможемо. Слава Україні!”.[/su_quote]
