У селі Райки Бердичівського району Житомирщини, де панує дух єдності та патріотизму, 23 серпня відбулася зворушлива церемонія вшанування пам’яті відважного захисника України Ярослава Пашкевича. Напередодні першої річниці його трагічної загибелі в запеклих боях проти російських окупантів, місцеві жителі, члени родини, бойові товариші та друзі зібралися в сільському клубі, аби з глибокою повагою та скорботою згадати героя, який поклав життя за суверенітет і мир на рідній землі. Цей захід став символом незламної пам’яті про воїнів Збройних Сил України, які стоять на варті незалежності в умовах повномасштабного вторгнення.
Ярослав Пашкевич, уродженець Райків, з’явився на світ 16 вересня 1980 року в цьому ж селі. Його дитинство пройшло в атмосфері сільського життя: спочатку він навчався в місцевій школі, а згодом продовжив освіту в сусідній Швайківці. Після шкільних років юнак пройшов обов’язкову службу в армії, а потім працював у Житомирі та в державній установі “Райківська виправна колонія №73”. У мирному житті Ярослав був зразковим сім’янином – люблячим чоловіком для дружини Ольги, турботливим батьком для доньки Олександри та сина Тимура, а також дідусем для маленької онучки Емілії, яка приносила йому особливу радість і натхнення.
З початком ескалації конфлікту на сході України, у вересні 2022 року, Ярослав свідомо обрав шлях захисника, добровільно приєднавшись до лав ЗСУ. Він служив у прославленій 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців, де швидко здобув повагу серед побратимів. Бойові товариші, які відвідали пам’ятний вечір, описували його як “надзвичайно надійного бійця та людину з великим серцем”. Ярослав неодноразово рятував поранених, евакуював загиблих з поля бою під ворожим вогнем, за що отримував численні нагороди – медалі, грамоти, подяки та навіть орден за мужність. Його внесок у оборону країни став прикладом для багатьох у боротьбі з агресором.
Під час інтенсивних бойових дій на Донеччині, де точилися запеклі сутички за ключові позиції, Ярослав Пашкевич пройшов через справжнє пекло війни. Як головний сержант взводу та командир відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини А2167, він самовіддано виконував накази. На жаль, останнє завдання стало фатальним: 24 серпня 2024 року біля Вугледара у Волноваському районі Донецької області герой загинув від ворожого обстрілу з реактивних систем залпового вогню, захищаючи позиції свого підрозділу.
Минуло рівно рік з дня цієї непоправної втрати, але спогади про Ярослава залишаються живими в серцях земляків, рідних і всіх, хто цінує свободу України. Його хоробрість, стійкість і готовність до самопожертви слугують взірцем справжнього патріотизму в часи випробувань для нації. Під час заходу теплі слова підтримки та подяки родині висловили секретар сільської ради Ольга Гусар, керівник відділу освіти, молоді, спорту, культури та туризму Жанна Карпенко, а також староста Райківського старостинського округу Наталія Войнівська. Вчителі поділилися теплими згадками про шкільні роки Ярослава, його юнацькі мрії та характер, що формувався в рідному селі.
Говорити про втрати на війні завжди болісно, особливо коли передчасно йдуть молоді та сильні духом люди, як Ярослав. У цю сумну річницю давайте вшануємо пам’ять героя щирою молитвою, вдячним словом і діями на користь України. Нехай його жертовність надихає на єдність у боротьбі за перемогу. Вічна пам’ять і слава Захиснику Батьківщини, який став частиною історії опору російській агресії на фронтах Донеччини.
