Місцевий суд нещодавно завершив розгляд гучної справи щодо пари місцевих мешканців, яких звинувачували в серйозних порушеннях закону про власність під час дії воєнного стану в Україні.
Ця кримінальна історія, пов’язана з спробами пограбування та викрадення майна, розгорнулася ще навесні, а саме в березні 2025 року, коли подружжя опинилося в центрі уваги правоохоронців через інцидент у крамниці з верхнім одягом.
За даними судового провадження, події розвинулися так: перебуваючи в торговому закладі, де пропонувалися шкіряні куртки та інший верхній одяг, жінка вирішила приміряти кілька виробів, тоді як її чоловік непомітно привласнив одну з курток, намагаючись винести її без оплати.
Невдовзі й сама обвинувачена спробувала залишити приміщення в неоплаченій шкіряній куртці, ігноруючи вимоги власниці магазину повернути товар. Чоловік, якого викрили одразу, змушений був віддати викрадене, але його партнерка по шлюбу обрала втечу, намагаючись уникнути відповідальності. Лише завдяки втручанню випадкових свідків – перехожих на вулиці – її план не вдався, і злочинну дію було припинено на етапі замаху.
Під час судових слухань, які тривали в атмосфері ретельного аналізу доказів, обвинувачені частково погодилися зі своїми провинами, хоча заперечували будь-яку попередню змову чи спільний намір. Судді, вивчаючи всі аспекти кримінальної справи, встановили, що кожен з подружжя діяв незалежно, без координації дій, що стало ключовим моментом у кваліфікації злочинів.
У результаті жінку визнали винною в спробі відкритого викрадення майна з елементами насильства чи погрози, тобто в замаху на грабіж за частинами 2 статті 15 та 4 статті 186 Кримінального кодексу України. Щодо чоловіка, то його дії були перекваліфіковані на менш тяжку статтю – замах на таємне викрадення чужого майна, відповідно до частин 2 статті 15 та 4 статті 185 КК України, з урахуванням обставин воєнного стану, які посилюють відповідальність за такі правопорушення.
Визначаючи форму та ступінь покарання за ці суспільно небезпечні діяння, суд взяв до уваги не лише серйозність скоєних злочинів проти приватної власності в період надзвичайних умов воєнного стану, але й низку факторів, що пом’якшують вину. Серед них – щире розкаяння обох учасників, їхня активна співпраця з органами слідства для з’ясування всіх деталей інциденту, а також особисте звернення потерпілої сторони з проханням уникнути суворого покарання.
Крім того, суд врахував тяжке захворювання в одного з обвинувачених, що вплинуло на загальну оцінку ситуації. Завдяки застосуванню частини 1 статті 69 КК України, яка дозволяє обрати м’якший вид санкцій, ніж передбачено основними статтями, обом фігурантам справи призначили по п’ять років обмеження волі – це максимальний термін для такої форми покарання, але значно лояльніший порівняно з можливим ув’язненням.
Наразі рішення Бердичівського суду ще не набрало законної сили, тож подружжя має право на апеляцію в вищих інстанціях. Ця справа підкреслює актуальність проблем кримінальної відповідальності за злочини проти майна в умовах воєнного стану, коли суспільна небезпека таких правопорушень зростає, а також демонструє баланс між суворістю закону та гуманними аспектами судочинства в Україні.
Мешканці Бердичева та регіону активно обговорюють цей випадок, наголошуючи на важливості пильності в торгових закладах і швидкої реакції громадськості на подібні інциденти.
